У мене росте п’ятилітня донька Марта. Марта – найкраща дівчинка у світі. Найвеселіша, найрозумніша, найкрасивіша. Я регулярно «перевіряю зв'язок», запитуючи її: «Мартусь, а хто найкрасивіша дівчинка на землі?». На що вона впевнено відповідає: «Я!»
Формально – це мамсько-дитячі ігри, а насправді – потужний автотренінг з довготерміновим ефектом. Впевненість у будь-чому є основою існування цього будь-чого. Візуалізація – перший крок до матеріалізації. І так далі. Я вірю, що постійне ствердження того, що ти – красива, дає солідну основу для віри в це твердження. Погляди в дзеркало, компліменти чоловіків – це все буде потім. Спершу – віра в себе, яка, як відомо, здатна втілити в реальність усе, що завгодно. Так, я свідомо закладаю своїй дитині впевненість у тому – що вона найкраща. При цьому намагаюсь балансувати на межі, за якою ця впевненість переходить в егоїзм, але це вже зовсім інша тема.
Коли я росла, моя мама ніколи не називала мене красивою. Я вчилася на відмінно, багато читала, мала високі амбіції – і мене хвалили за це все. А от з зовнішністю не склалося – ну обділила природа, що вдієш. До закінчення школи я свято вірила в те, що я – сіра миша. І була такою. Я не подобалася хлопцям, не ходила на побачення, мені не допомагали ні макіяж, ні фарбування волосся, ні підбори. Я ЗНАЛА, ЩО НЕКРАСИВА, і тому була такою.
Процес перевтілення з невмиваної падчерки в осяйну Попелюшку зайняв чимало часу і зусиль. Я навіть не пам’ятаю, як він почався і не впевнена, чи закінчився. Очевидно, це сталося після того, як я вийшла з-під маминого впливу і стала менше зважати на думку оточуючих. Знаю тільки, що в основі цього лежала задача – полюбити саму себе. Такою, якою я є. Полюбити це обличчя, ці риси характеру, це тіло. Докласти зусиль, щоб і тіло, і характер ставали кращими в міру можливостей і бажань. І, прокидаючись вранці і підходячи до дзеркала, казати собі: «Привіт, красуне». Можете не вірити, можете засуджувати за пафос, але дорогою від сірої миші до красивої жінки, якою я почуваюся зараз, це все було.
Я здогадуюсь, що моя донечка теж мусить пройти через це сама. У свій час. Від маминих повторень, що «ти в мене краля», до внутрішнього стрижня – велика відстань. Але я хочу вірити, що принаймні зможу закласти в доньці фундамент віри в те, що вона – унікальна, красива, цінна. А решту нехай будує сама. Адже цей процес ніколи не закінчується.
Почніть почуватися красивою, і ви будете такою. Саме в такому порядку, а не навпаки. Бо краса – це стан свідомості жінки, а не стан її тіла.
Коментарі (250)
У меня сын, так что немного другие понятия в воспитании.
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)согласна, ведь известная киноактриса Мерилин Монро как-то сказала:
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)« Детям, особенно девочкам, надо всегда говорить, что они красивые и что все их любят. Если у меня будет дочка, я всегда буду говорить ей, что она красивая, буду расчесывать ей волосы и не буду оставлять ее одну ни на минуту ».
MihailKo, так она умерла достаточно молодой
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)MihailKo, и я так думаю
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Ильюша Коваленко, ну она не знала, что дети у нее все-таки еще будут
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Нужно формировать самооценку у ребенка очень осторожно,что бы потом он не разочаровывался,когда в реальной жизни возникают определенные проблемы,дети бывают жестокими,это нужно учитывать и готовить ребенка воспринимать любую критику в сво сторону и правильно реагировать на нее.Но говорить ребенку что любишь его это,безусловно,правильно и нужно.Понравилась статья,так держать)
Прокоментувати Мені подобається (1 користувачу)MihailKo, я тоже так думаю
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)MihailKo, поэтому те, у кого не по одному ребенку, и даже не по два или три - просто большие молодцы
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Ильюша Коваленко, некоторые дети очень тяжело переживают критику
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Мені мама теж постійно так говорила, але у формуванні світогляду не лише вона бере участь, а й сотні оточуючих....
Прокоментувати Мені подобається (1 користувачу)MihailKo, надо взять на вооружение
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)MihailKo, согласен
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Ильюша Коваленко, и я присоединяюсь
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)я не могу сказать, что какое то бешеное количество похвалы или признания в любви получала в детстве, сейчас у меня растет сын и я н е устаю ему говорить, что он у меня самый лучший и любимый.
Прокоментувати Мені подобається (1 користувачу)MihailKo, и не перехваливать лишний раз
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Ильюша Коваленко, это от сильной любви может случиться
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)MihailKo, и я согласен
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)история с гадким утёнком происходит частенько и взята из жизни
Прокоментувати Мені подобається (1 користувачу)MihailKo, конечно - 4 серии снято )))
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Ильюша Коваленко, ну она-то ведь долго не осознавала свою принадлежность именно к чудовищам, до последнего надеялась быть членом команды "красавицы" )))
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)MihailKo, и я так думаю
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Меня тоже мама растила без всех этих "ты у меня самая лучшая!", помню было мне лет 6, а у мамы утренник был, ну я там исполняла стишок или песенку пела - всю душу вложила )))) Получила свой подарок, а дома говорю: мама, правда я лучше всех выступила? А мама мне в ответ: ты выступила так же, как и остальные. Я продолжаю настаивать: ну разве же у меня вышло не лучше, чем у Ленки и Маринки? А мама: нет, вы все пели одинаково. Так и всегда было по части комплиментов мне. Но не скажу, что я уж очень-очень сильно пострадала от этого - зато всего добилась сама.
Прокоментувати Мені подобається (1 користувачу)MihailKo, согласен
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Ильюша Коваленко, уместная и объективная, стоит заметить
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)MihailKo, да, только в меру
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)(продовження) питанні: "Софійка, ти красива?".
Прокоментувати Мені подобається (2 користувачам)Твердо поділяю думку автора, що віра дорослої жінки у свою красу, повинна закладатись її мамою ще з дитинства. Я теж була відмінниця, активно брала участь в олімпіадах, самодіяльності бла-бла-бла. Моя мама постійно твердила, що потрібно вчитись, щоб щось досягти. Я не заперечувала, бо вчитись мені подобалось. Але навчання забирало весь вільний час. І коли твої подруги починають у 8 класі ввечері виходити на гульки, ти ж сидиш дома й робиш уроки. У них масса залицяльників, а ти як "біла" ворона із знаннями оптики та перечитаною повною версією "Земля" Кобилянської. Мама ніколи не казала, що я не красива, але, що й красива теж ні. Щіпать брови, фарбувать нігті і вії (на тому все, Боже збав ніяких тіней, яскравих помад)-все це мені було дозволено лише у 16. Я виросла, звісно, навчилась доглядати за собою, але яких зусиль мені коштувало викорінити комплекси "не красивої". На сьогодні, у мене підростає доня 11 місяців, і вона вже впевнено махає голівкою при
Прокоментувати Мені подобається (3 користувачам)MihailKo, ну а что - я с этим тоже согласен
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Ильюша Коваленко, я тоже думаю: мы часто копируем стереотипы поведения родителей
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)MihailKo, и я так думаю
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)