Краса – це стан свідомості, а не тіла

У мене росте п’ятилітня донька Марта. Марта – найкраща дівчинка у світі. Найвеселіша, найрозумніша, найкрасивіша. Я регулярно «перевіряю зв'язок», запитуючи її: «Мартусь, а хто найкрасивіша дівчинка на землі?». На що вона впевнено відповідає: «Я!»

Формально – це мамсько-дитячі ігри, а насправді – потужний автотренінг з довготерміновим ефектом. Впевненість у будь-чому є основою існування цього будь-чого. Візуалізація – перший крок до матеріалізації. І так далі. Я вірю, що постійне ствердження того, що ти – красива, дає солідну основу для віри в це твердження. Погляди в дзеркало, компліменти чоловіків – це все буде потім. Спершу – віра в себе, яка, як відомо, здатна втілити в реальність усе, що завгодно. Так, я свідомо закладаю своїй дитині впевненість у тому – що вона найкраща. При цьому намагаюсь балансувати на межі, за якою ця впевненість переходить в егоїзм, але це вже зовсім інша тема.

Коли я росла, моя мама ніколи не називала мене красивою. Я вчилася на відмінно, багато читала, мала високі амбіції – і мене хвалили за це все. А от з зовнішністю не склалося – ну обділила природа, що вдієш. До закінчення школи я свято вірила в те, що я – сіра миша. І була такою. Я не подобалася хлопцям, не ходила на побачення, мені не допомагали ні макіяж, ні фарбування волосся, ні підбори. Я ЗНАЛА, ЩО НЕКРАСИВА, і тому була такою.

Процес перевтілення з невмиваної падчерки в осяйну Попелюшку зайняв чимало часу і зусиль. Я навіть не пам’ятаю, як він почався і не впевнена, чи закінчився. Очевидно, це сталося після того, як я вийшла з-під маминого впливу і стала менше зважати на думку оточуючих. Знаю тільки, що в основі цього лежала задача – полюбити саму себе. Такою, якою я є. Полюбити це обличчя, ці риси характеру, це тіло. Докласти зусиль, щоб і тіло, і характер ставали кращими в міру можливостей і бажань. І, прокидаючись вранці і підходячи до дзеркала, казати собі: «Привіт, красуне». Можете не вірити, можете засуджувати за пафос, але дорогою від сірої миші до красивої жінки, якою я почуваюся зараз, це все було.

Я здогадуюсь, що моя донечка теж мусить пройти через це сама. У свій час. Від маминих повторень, що «ти в мене краля», до внутрішнього стрижня – велика відстань. Але я хочу вірити, що принаймні зможу закласти в доньці фундамент віри в те, що вона – унікальна, красива, цінна. А решту нехай будує сама. Адже цей процес ніколи не закінчується.

Почніть почуватися красивою, і ви будете такою. Саме в такому порядку, а не навпаки. Бо краса – це стан свідомості жінки, а не стан її тіла.

Поделись в социальных сетях

Теги


Комментарии (250)

символов 999

Другие авторы

Новости партнёров

Новости партнёров

Loading...
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее здесь
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more