Останнім часом мене все частіше звинуваючують в тому, що мова, якою я спілкуюсь, м'яко кажучи, не патриотична. Інколи я чую за своєю спиною нарікання (чому б хоча б не спитати?) з приводу того, що працюючи в такій сфері як книжки, всі мої автори друкуються російською мовою, і я спілкуюсь російською. От і виникла ідея відповісти всім і одразу.

Для мене, інтелектуал сьогодення в столиці— це людина, яка володіє двома мовами вільно — і українською, і російською. Говорить (авжеж, якась мова буде трошки “шкутильгати”), читає, пиши. Чомусь, багато тих, кто навіть письмову грамотність не вважає запотрібною, “суржик” та російські “кавери” нецензурних слів вважає нормою, саме вони гноблять не менш багату та співочу мову — россійську (тут мене завджи веселять аудіо листи подібних осіб:). Мова, якою володіє щонайменш одна десята частина людства, якою володіли і спілкувались наші діди, мова, яка допомогає тобі отримати безмерну кількість знань. Менш ніж століття тому, знання німейцькою мови в СРСР могло куштувати тобі життя, сьогодні, в розвинених країнах, людина без англійською не може навіть претендувати на якусь посаду середнього звення. Так що, якби я спілкувалась англійською і мене не могла б зрозуміти більша частина нашого населення, це було б краще? Якщо немає інакших причин, вважайте собі цю мову іноземною та гордіться тим, що ви володієте ще однією мовою, все одно в резюме ніхто не позначає “НЕ володію”.

З приводу авторів. Крітерії вибора авторів, яких я підтримую достатньо прості: чи мене купують, чи я без всіляких обов'язків по мірі можливого підтримую молодих активних та “універсальних” авторів.

Під “універсальностю” я маю на увазі:

• автор аполітичний,
• автор пише на різні теми та пише часто,
• автор виступає перед різними аудіторіями та НЕ лінується.

Усі “мої” автори чудові, вільно думаючі письменники, які досягнувши вже в якійсь сфері певних успіхів, вирішили поділитись зі світом своїми думками / враженнями / досвідом. Як це не дивно, але не було жодного автора, який пише українською за 10 років, окрім Юлії Бурковскої з її "Тра-ла-ла", але, нажаль, книга була і залишається єдиною, оскільки свій талант Юлія напрвила в інший бік, не письменництво. Ті автори, які друкуються українською, почали свій письменницький шлях задовго до того, як я почала продюсувати книжки, тому моя “поміч” їм уж точно потрібна не була.

Читаю я обома мовами. Є переклади, такі як Гаррі Поттер, Муракамі, от зараз ще “скуштую” Бренсона українською, ці переклади не те що “на голову” краще російських, а отримують міжнародні премії. Але з іншого боку, світові бестселлери майже не перекладаються на українську швидко, так що, мені тепер треба читати якусь “муть” чи зовсім не слідкувати за світоми літературними тенденціями? Що вже казати про “рівень” друку багатьох україських книжок, про “привабливість” обкладнки , рівень редагування... Багато з наших національно відомих “метрів” літератури взагалі вважає нормою використання нецензурної лексики, якою я зовсім не вважаю умісною в книжках...

Я вважаю себе патріотом, незважаючи на те,якою мовою я спілкуюсь. “Намагитись писати повинні тисячі, щоб один став письменником” В. Шукшин. І перед тим,як говорити, що “в нас немає що почитати” та “яка убога сучасна українська література”, хоча б замисліться над тим, що для розвитку в сучасному світі ми повинні навчитись толерантності і підтримці. Для того, щоб побудувати нове, треба більше часу витрачати на створення та об'єднання, а не на критику та повчання.

А я спілкувалась і продовжу спілкуватись російською. І на мій “культурний внесок” це ніяк не впливає. Це мій вибір, я будую демократичну державу, а ви? А головне, давайте писати більше? Ну кому гірше від того, что в нас може бути в два рази більше книжок, а наши діти з самого початку будуть вивчати дві мови? В єдності наша сила. "Давайте жить дружно. Мяу")